Skip to main content

Full text of "Ukraïntsi, iak narod : holos na anketi v spravi sviatkuvannia 250-litnykh rokovyn hadiatskykh postuliativ hetmana Ivana Vyhovskoho"

See other formats


^^Іі^Ін^Н 



ііаііі'іПШЗ 




Ггот іЬе Соїіесїііоп 
о£ 1:Ье 1а1:е 



лонн ьисгкіи 




^ о 



'1^9 



■м 



УКРАЇНЦІ, ЯК НАРОД 



Написав 



' 



! 



5асиль Пачовський 



Голос на анкеті в справі сьвяткованя 2о0-літних роковин гадяцькях 
поетулятів гетьмана Івана Вйговського 




ІІЮ Йорк, 1917. 



и к^лГ'/г^і 



«« ■■ 



УКРАЇНЦІ, ЯК НАРОД 



ІТаиисав 



^асиль Пачовсьниіі 

і 



;Голос на апке'ґі' в справі сьвяткованя 250-лїтних роковин гад^цькиі! 
посту лятів гетьмана Івана Виговського 



ЗБІРКА 

$АНА ЛУЧКОВА 



Нью іїоркг,1917. 



ьк 






0^ 



о 



*) 
^ 



н 







Віеіго, ип ігашапе соПоззо сЬ'агіІя 

Сіесо іі йа^еі запсципео 
Е 8іГ тогіі иіиіа ^Іп^па^'о : иіга! 

Ма пеі йіуег80 шагііііо, іпйотію 

8сауа іі гиіепо Епсеїасіо, 
8сауа йеІГ опідо соПоззо іі ріе...*) 



І 

Українці — перший модерний народ. 

Великою радістю витаю Вас, Шановні Панове, 
ІДО підняли велику гадку регабілітації і обнови на- 
шої величної бувальщини, яка лсням сяйвом традиції 
піднесе наш народ із низького животіння 1 Давно в ду- 
ші моїй горіла та гадка і видним „нламенем взялась" 
у творі „Сон української ночи" — а сьоі'однішва 
анкета виявилась першим почином до великого дїла. 
Тому позвольте мені забрати голос із ширшого ста- 
новища, а надїючись, ідо кину кілька гадок, що як раз 
підходять під основу вашого наміру. Не маю наміру 
вичерпати усїеї теми — та як що голос мій викличе 
який небудь відрух мисли та дискусії, буду вельми 
радий ізза сповненя свого народнього обовязку ; без 
огляду на осуд пережитого табору. 

Даруйте, що мушу затронуги болючі струни та 
все ж таки спізнаннє правди покаже нам шлях на бу- 
дуче, який може вести до певного вислїду. Пора отя-' 
мптатись ІЗ блудної дороги та вічного нарікання на 
обставини і сусідів, щойно пізнанне себе і перебудова 

'^) Позаду ве.іичезнпіі кольос, що вимахує на слїпо крова- 
вим кнутом і над мерцями реве мов скажений : урра ! 

Та серед ріжнородного т-^рпіня непокоримиіі украіньский 
Енцелядо копає і ко іае підставу під кольосом страшним... 



(воєї вартости може двигнуто нас і поперти наперед 
наш розвиток. 

Україньський народ заляг компактною масою роз- 
ло/ ой край від Сипу по Кавказ, чисельно другий між 
<злавяньскими народами, що до сьвідомости свого на- 
ционального „я'^ — останнїй між ними. 

Яким робом сталось таке, що у народі обдаропапім 
такими високими загальнолюдськими почутими заникла 
сьвідомість своєї національної індивідуальности ? 

Вибуялий індівідуалїзм одиниць, що не призна- 
ють н'якого авт<»рігегу, хиба під час пориву; нехту- 
ванню реального житя, вироблене нападами пустошпи- 
ків і плодовитістю землі, брак природної ґеоґраФІчної 
Г|)аницї України, резіґнацийна туга за справедливістю 
! конгепляція над особистими почуванями, замкненими 
в крузї родини і власної душі по кождім безуспішнім 
лориві — не дали українському вародови займитись 
і сотворити одноцїльву державну орґанїзацию. Та все 
у ісождій одиницї, де вона б не жила — є вроджене 
почуване своєї окремішпости від сусїдних оародів сла- 
вяньоких. 

Українець прийме чужу мову, приноровить ся 
до свого окруженя. увійде в чужу срґанїзацію — та 
все заховає свою душу душу свого народу, яка дуже 
ярко вибиває ся серед чужинців, як щось незрозуміле^ 
чуже, неясне для них. Українцеви все остане той 
іпдивідуалїзм, та високий ідеалізм, та велика туї а, той 
сьміх крізь сльози І мигкість в почуванні, та норо- 
вистість безглядпа у чинї, з якого не вміє витягнути 
користй. 

Українці — се від самого почину своїх рухів — 
наскрізь модерний народ. Невдвисть до капіталїзма і мі^ 
лїтаризма, жніе у мглистих горизонтах думок — віч- 
ний протест проти реальної і.онечпости — все, чим 
бренить стремлїне новочасної культури, явлиєть ся 
в ук|)анїньскій душі як щось рідне, щось вже пере- 
сьпіване у його піснях. Як колись зверне очи на них 
Европа, з подивом буде стояти перед ним і буде на- 
Оирати ся від него того богацтва помислів, яке з при- 
роди дано найменпіс знаному пародови. Немає нїякого 



— 5 — 

прояву в істор0ї новочасної суснільносги, ва якай Укра- 
ЇВЩ не мали бс ориміру в своїм історичнім жятю. 

Немає нїякого клясичнїйшого приміру в еволіоцаї 
«айкращих ідеалїв людства з иостеаенвим переходом 
їх иа щораз визші верстви — як в істориї украївь- 
€кого народу. 

Немає нїякого конФлїкту душевних почувань мо- 
дерної ОДИНИЦІ, який би не нерелив ся в людовій иі° 
<;нї уіфаіньского народу. 

Ми — наскрізь модерний народ! І на се ми по- 
винні і можем бути горді, хоч ми послїдег заслугою 
в істориї культури, та безперечно перші в істориї 
так звані „люди", в новочаснім значіню того слова. 
Що ми не сотворили держави, побіч природного бо- 
гацтва краю і ґеоґраФІчного положеня, причина лежить 
8 противній нашій душі суспільній мілітарній орґа- 
лїзації сучасних держав, але в міру як з поступом 
культури опадати муть ланцюіи террору — для нас 
створить ся сьвітла будучність. 

11. 
Українці — як ОДИНИЦІ*. 

Україньский народ складаеть ся з одиниць о вя~ 
сокім почут.ю індивідуалїзму, з широі.им горизонтом 
думок — але без почутя народної одноцїльности, лїни- 
8ИХ, непр'едпрвемчивих, не виходячих поза круг своєї 
родини, нездібних поки- що до сотвореня самостійної 
держави ' 

Ураїнцї — се материял для виповненя люк* инь- 
шим народам, бо дуже спосібмі, плоді^виті і здорові, 
але без власної гідности. 

Українська жінка не має почутя національносте, 
тільки почутє свого родинного „кутока** з дїтьми ; 
вона стараеть ся там притягнути мущину, роблюча 
з нього батька ролипї ; з тогу) приводу позбавляє його 
всякого розмаху до працї в хосен цілого народу, бо 
€е виходить поза круг її „кутика". З^країньска жінка 
навіть відводить сзого чоловіі;а від суспільної робота 
розважною порадою, що йоіо „загонистість" може 
лошісодиги їм, розуміеть ся: магеріяльпо, бо инішої 



- 6 



корвети і вартости не знає, не розуміє і не узнае^ 
хиба що його праця „для народу" така, що прино- 
сить матеріяльну користь її і її родинї. Українська 
жінка зі своєю слимачковою натурою не видержує 
конкуренциї з женщиноіо націй сусїдвих, вона добра, 
лагідна, тиха, смирна — але не сильна, не перебігла, 
не пориваюча ! Вона добра до виведеня плоду, але 
нездібна до сотвореня дїтий народови ; як увійде 
в подруже з мущипою чужої нації — ту роліо пе- 
реймає на себе той мущина і виводить її діти на 
одиницї чужого народу! 

Українець, теоритик, неприємчивий, лїнивий а 
добродушний, мягкої вдачі, під впливом жінки зами- 
каеть ся в своїм кружку родинвім, добрий батько, але 
яко народня одиниця — ледащо ! Немає почутя наці- 
ональної гідности і одноцільности і спільного інтересу 
нації, нездібний до орґанїзації серед мира, хиба аж 
під гук боєвої труби, материял до мріяної анархістич- 
ної держави і то не до керми, але на вегетаріянця, 
ва одиницю, що живе з дня на день, жиючи в СФері 
своїх високих чи низеньких мрій. 

Той характер відбиває ся і там, де він тепер 
може мати вдасть, — в родиннім житю. Як увійде 
в подруже з женщиною иньшої нації, тон його до- 
мовн надає женщина, що своєю перебіглістю уміє 
використати його заяче серце і недбалість і виховує 
його дїти на одиницї чужого народу ! 

Такий характер нашого народу ! Безиеречно, що 
ва те зложились з одної сторони лихолїтте, з другої 
сторони плодовитість землї — що в народї заникло 
з одної сторони почуте сили і гідности, з другої пред- 
приємчивість і почутє масової народної одноцїльностВу 
яка мусить витворитись на ріжноплодючій землї, де 
конечна обміна плодів і виробів. 

Такий характер україньского народу для людства 
дуже хосенний, бо дагйатеріял животний для загиба- 
ючої польської нації, щО приносить для людства найвище 
розвЕнену ідею політичного націоналїзму, — далї дав} 
матеріял животпий для Росиян, щоби принести люд- 
ству розвязанє економічно аґрарних квестій, — аде 
характер такий для Українців яко нациї є дуже шкід 

НЕіВИИ ! 



- 7 — 

III. 

Уираїнцї, як нация. 

Ізза вище наведених причин Українці" як нація 
так підупали, живуть розсипані на атоми, цілий на- 
род складаеть ся з самих родин, а радше з самих 
хат, а кожда хата — то осібна републїка. Для здїй- 
сненя стремлїнь якого небудь народу важне є почуте 
національної сьвідомости і гордости на своє ^я** — 
на „я" народу, що має відіграти якусь ролю в істориї 
сьвітової культури. Та самосьвідомість заникла серед 
мас, а з поміж інтелїґенциї являеть ся дуже слабкою 
струею. Украіньска інтелііґенция в царській Україні 
зросийщилась, молодїж пішла в ряди інтернационалів 
без огляду на се, чи не згубить в борбі з царатом 
ва користь другої нациї своє национальне „я", у цї- 
лім народї немає почутя своєї вартости, яко нациї 
і национальної гордости. 

Україньска інтєлїґєнция перевяла чужу мову на- 
віть в родинї (!), що й но в цїсарщинї спровола отря- 
слась із тої ганьби і прийшла до сьвідомости, що мова 
є найяркійшим елементом істнованя народу ; часть 
інтелїґенциї заразилась пошестю москвофільства, не- 
сьвідома тої'О, що характер малоруського народу не 
підходить під централістичний устрій Великоросса ; 
кращі одиниці з люду в царскій Україиї самі собі по- 
становили цїль бутя, витворили братство „Христових 
братів", штундистів ; поглубившись у свою душу се- 
ред темряви деспотизму — заступили актуальний ко- 
лись ідеал оборони православної віри релїґійною мрією 
перетвореня людий на братів на основі комуні- 
стичного устрою... 

Так цїлий народ на внї затратив на якийсь час 
почуте ідеалу осібної оранїзациї, поставленого Хмель- 
вицким, Виговским, Дорошенком, Гордїенком, Мазепою, 
Орликом і т. д,, орґанїзациї держави, що пособляла-б 
розвій цілого национального срґанїзму, та змушувала 
партизантські гурти доодноцїльноїкарностиістремлїння. 

А хоч галицка молодїж 900 рр. вивісила наново 
стяг самостійної України, той ідеал далеко не досягнув 
ще їнтелїґенції в царсьісій Україні, не говорячи уже 



8 — 



аро широкі маси, які головно складають ся еа у{<ра- 
їяську яацию. З розгару ідей тої молодїжи виявив ся 
той ідеал самостійної Україви в літературнім творі Па- 
човского : „Сон української ночи". Як небудь сей твір 
має техвїчні великі, навіть дуже великі хиби, та все 
таки сама тема сотвореня національного ідеалу — 
занадто важна і могуча, аби збути її осудом Франка^ 
що назвав сей твір „абсурдом".*) Міг Франко знищити 
автора до щаду за техніку за неосьвяченин ареоііаґом 
'„символізм та романтизм**, — але навіть Фраакови не- 
вільно запечатувати книга, що догоркае всїх струн 
нашого істнованя яко нациї. 

І правдива сьвідома себе нация була б відпо- 
віла чиїми небудь устами чоловікови, що трактує мо- 
лоді таланти гірше найогиднїйшого ііроФана, бо поступ 
культури народу стоїть вище над мснополїею і дікта- 
торством хоч як заслуженої одоницї в літературі. 
Твір явив ся перед почином нової ери в Росії і як би 
викликав був дискусію над питаннем одноцїльности 
народньої, хоч би і на все перепав як твір красний — 
був би сповнив свою задачу ^ хто знає, чи тепер зри- 
вада*б ся суперечка галачаноФобів із царьскої України 
о мову, о гнилий запад, що гідна параФІяп темного 
закутку, а не сьвіточів народу! 

Всякі особисті інтереси, партизанство, оборона 
інтересів гуртів арґуменгом явгохтонности — під 
носить ся у народї, що не має почутя своєї одноцїль- 
ности, свого суцільного стрсмлїння, свого громадного 
ідеалу, перед яким клонить голову ціла нація. 

В україньскім народї як-раз бракує тої сьвідо- 
мостй інтересу цілої нациї ізза недостачі почутя своєї 
вартости яко нациї для розвитку людства, що лучилч б 
усї сили до інтензивного розвою її осібної культури. 

Чому се сталось, що народ, який має таку ви 
разьну ФІзіоґно?»іііо своєї душі, затратив почутє своєї, 
вартости як осібної нациї і кидає свого ґенїя в гірдо 
розвиїку чужих народів — чому се сталось?... 

Те почуте своєї вартости яко нациї 
і национальну гордість підкопало в Українї 
цїв ісрайно хибне і тенденційно накинене чужинцями 

*) Гляди Лєксиїсонт. Ьрокгавза и ЕФроиа Украинская лп 
тературя. 



- 9 — 

історичне виховане. Завдні.-и російськилі історикам 
і ііересадвій ь'ритицї з дошукуванєм в історії ново- 
часеої демократичної течії, Українця обрабовано з йоіо 
геройської істориї, обкидуючи великі індивідуальности 
його нації болотом за одну хибу, — за їх „неде.мокра- 
тизм". Завдяки россійській „науці" ііриложено мірку де- 
мократичних ідей XIX. віку до гетьманів Х\'ЧІ — Х\ЧІІ 
віку і обрабовано їх з заслуженої авроолї, на яку заслу- 
жили мученики і борцї самостійногти україньскої на- 
циї, що накладали головою за велику ідею. Найбіль- 
ший поет назвав їх „гр>Увею Москви, варшавским 
сьміїяч", а ВСІ „мужі науки" і публїцисти та домо- 
рослі критики в запалї демократичнім трохи не за1;и- 
нули гетьманам, що вони не соціялїсти і не знали 
доґми Маркса і Енґсльса. А нрецїнь Людвік Х1\\ їх 
сучастник хиба не був демократ, а лишив ся на псе 
8 ношаиї у Фрїінцузкої поступової нації як великий 
чоловік! 

Аби їх належно оцінити, іреба увійти в духа 
їх часу, в сучасну орґанїзацію держав — а щойно 
тодї вони стануть в правдивім сьвітлї. Як зважить ся 
сучасну їх Еврону з абсолютними шляхоцькими прав- 
лїнями — то хиба треба подивляги їх, як далеко вони 
випередили тогочасний культурний сьвіт. Не треба 
прикладати до усього шабльон .,пашого" демократизму, 
а мірити іих ліодий по їх житю, моїх страданню, по 
їх намірах, будь ізони виїслиі.ані любим нам, чи про 
тивним Сіремлїннем, яі: тільки ті наміри високі, осьва 
чені саможертвою — належить ся їм пошана ! 

Всї гетьмани, крім м^же одного двох — нало- 
жили буйними головами чи у бою чи на засланню за 
свої ідеали — честь їм і слава за се, я#св 
сіілюгавлене їх лиць за те, що вони не були демо- 
кратами. Не дуже много маєм нинїшних демократів, 
щоОа так рішучо і сьміло ставали за свої ідеали, як 
стояли наші гетьмани з.і ідею свого часу ! Та рана 
болить, болить нас тим більїне, що самі їх овуки були 
тим средством ворожч^го нашому розвиткови режіму^ 
тим средством, що оилюгавило чола великим нашим 
борцям і відібрали народояи пошану до своєї минув- 
шости, позбавили його традиції І Тільки вродженому 



10 



ідеалїзмови нашого люду можна завдячувати се, що 
не змінов ся він у сісота, що неживе з дня на день Г 

Народ що не знає своєї історії, не поважає її, 
не є гордий на свою мипувшість — не може сотво- 
рити ідеалу на будуче, живе як скот наживою хвилі, 
травить ся і веґетуе бездушно а спосібнїйші одиниці 
сотнялш переходять в ряди народів, що вміють увін- 
чати чин посмертньою славою, що вміють творита 
історію і дають місце іенїеви одиниці, зазначуючи 
свою ролю в історії всесьвітмої культури. 

Таке сталось і з україпі.ским народом — загал 
зробив си байдужним до переведеня свого националь- 
ного ідеалу сотвореня модерної органїзациї з найбіль- 
шою свободою розвитку індивідуалїзму ; з почутем 
свого нациопальпого „я**, утратили Українцї на якийсь 
час той свій ідеал, а спосібнїйші одиницї затягнулись 
в ряди загибаючої нації Поляків, що заступає, в куль- 
турі найвище розвинену ідею националїзму — і вно- 
сять критицизм шляхоцко клерикального рожіму ; пере- 
ходить громадно в ряди Великоросів, що сотворили 
централістичну державу — вносять до її проблемів 
крєстию аґрарної справи, до розвязанм якої покликаний 
судьбою що йно хлїборобский україньский народ в бу- 
дучій народній своїй державі анархістичного харак- 
теру. . . І являєть ся такий куріоз, що україньский 
історик кидає вислов: „Мазепа здрадив Росію"; укра- 
їньский поет уважає найбільших гнобителїв свого на- 
роду Петра Великого і Катерину II. добродїями су- 
2іроти великих героїв націоняльної независимоств 
України, украпіського патріота і письменника діти не 
розуміють нї слова своєї рідної мови і говорять між 
собою мовою 1 нобителїв ; уїсраїнські сьвіточі уряджу-" 
ють концерт в честіі свого поета, іоворяіь на иїм 
мовою тих, що знївечили йому ціле житя, боючись 
засьпівати свій национальний гимн; україньскі таланти 
кидають свого і'енїя, яким обдарував їх наш високий 
душею народ — в гирло ворожого народу, аби йому 
дати силу / проти своєї рідної нації ! Україньскі за- 
егупники оО мілїонового народу звертають ся з за- 
питом лі> ріжних вели кости й хвилї з запитом : „Бути, 
Українцям, ми не бути ? — як Ви кажете? . . . 



— 11 — 

Слава вам, сиви уьраїньскої івтелїґенцаї, а мевТ 
лице палить ся ііуриурою від стиду, як почую що за 
великі діла творите! ... 

Не диво, пю тому народови міг россійский уряд 
ваквеути на 40 лїт указ заборони видаваня літератури! 

Представте собі, чи можливо, аби Поляки дали 
концерт польский на ювілей Сенкевича сьпіваний по 
вїмецки, аби мав „вигляд європейський!" Чому По- 
лякам не рьмів уряд накинути такого указу ; чому не 
приневолив ніякого письменника писати мовою тира- 
нів; чому пе змусив їх жінки говорити до дїтин по 
россійски: чому не випер польскої мови з уст навіть 
найбільше зависвмого урядника: чому не вирвав з гру- 
дий нїякого Поляка оочутя своєї національної гор- 
досте ? ! 

Поляки бо мають традицію свого історичного 
житя, перед якою всї бють чолом, хоч вона далеко 
не така гарна і геройска як українська ! Поляки зро- 
били малі 4 полушляхоцькі повстаня і озорили їх сьвіт- 
лом цїлу ганебну свою історію, а подвижників своїх 
окрили славою — Україпцї зробили кількадесять 
иовстань людових і не тілько не сотворили з них своєї 
величної історії та не вміли пошанувати нї одного 
їх героя! 

Поляк має почуте вартости свого „я" — хоч 
він далеко пе такий глубокий і спосібний як Українець ; 
Поляк почуває себе гордим як син нації, хоч він 
далеко не має на чолї того пятна індівідуальности, 
що має від свого народу кождий Українець. 

Чому вам не бути гордим на себе, на своїх ге- 
роїв, на свою минувшість. к(.>ли вона така велична 
і сияе всїми сьвітлотїнями ріжних характерів і стрем- 
лїнь?! Чому нам оглядати ся ьруг себе, що за нас 
скаже той або сей і стосу вати ся до його ласки? 
Вдивім ся в себе, побачимо себе, спізнаймо своє „я" 
високе з природи, перебудуймо себе, перекуймо сльо- 
заву тугу па крицьову енерґію — а тодї до нас сто 
сувати си будуть і прийдуть до нас учити ся, бо 
в нашій душі є велике творче жерело духа, на яке 
:.ш ооБинні і можемо бутц горлї! 



- 12 — 

IV. 

Задачею проте грядучого ііоколїняя в регабіл'ь 
тувати иошану і честь велоких иодвижників з ХУІГ 
і ХУПІ. віку, привести в память або у сьвідомість 
-серед найширших мас традицию історичного житя та 
боротьби україньского народу, кинути перед очн люду 
постати гетьманів та героїв України в червовім 
осьвітленю страдання за автомічні стремлїння, за ідею 
„Вольної України..^" 

Першим кроком до звороту україньского відро 
дженя на шлях сполуки минулих віків з будучностию 
України, на шлях націовального "сьвідомленя люду 
традицією самостійного житя України з XVII. віку, 
^ула-б народна манїФестация з пагоди 250-лїтиого 
ювилею „Гадяцкої умови", над якою саме скликано 
винїшну анкету. 

Як небудь оцінюпати сей Факт історичний — 
все таки постуляти гадяцькі своєю далекосяглістю 
ставлять подвижників її Виговського і Немирича 
в ряді найсьвітлїйших наших провідників. — Сим 
Фактом виявила Україна такі стремлїння, які до ниві 
не стратили своєї актуальности, сим Фактом поста- 
влено такий монумент нашої самосьвідомости від пер- 
ших починів новітнього нашого історичного житя, яким 
■не може повеличати ся в тім часї пїяка нація. Цї- 
кава річ. що народ, який перший на сьвітї посіавив 
постулят национальеої держави, не тільки не має до 
НИНІ самостійної управи, але іце стоїть відсуджений 
від права, навіть від імени осібної нациї. 

Гадяцкі постуляти — се найвищ.ий шпиль на 
шоіо осьвідомленя яко нациї — та всеж таки сьвят- 
куванеє того Факту щорічним сі.вятом немислиме. Має 
<іей Факт свою Ахіллеву пяту, яка подавала колись 
велиь'у ідею з її подвижниігами, а до нинї не заскле- 
пилась її рана. Гадяцку умову уложено з Поля- 
ками як унію. Віково житв научило наш народ, як 
оцінювати хоч би які ідеальні умови з іою зарозумі- 
лою на своє панство нацією. Серед мас витворилась 
ненависть до „Ляхів", якої до нинї затерти не можна. 
Як піднесемо Факт Гадяцької умови як велике діло — 
заходить потрійна небезпека : 



— 13 - 

1. Партія угодова з Поляками може піднестіг 
сей Факт як сьвітило нашого дальшого поступованя 
в злуцї з Поляками, ию грозить нашій самостійній- 
екзистенції супроти нахабности иольского ослабле- 
ного в собі режіму. 

?. Партія москвофільска піднесе в очах мас 
осьвяпене того Факту ворожого Росії як прояв укра- 
їнської зради Полякам свого народу і кликне до мас : 
Проч з Українцями ! 

З Сам люд не прийме того сьвята як своє на- 
ціональне сьвнто ізза того» то сей Факт був компро- 
місом старшин з найбільшим його ворогом, Польщею, 
яка віками явних насильств виробила в масах нена- 
висть до усього, що польське. 

Як небудь затирало-б ся угодово-польский ха- 
рактер Гадяцьких постулятів перед людом смертю 
Виговського, розстріляного Поляками — всеж така 
тому історичному Фактови не достає сили, не достає 
авреолї слави, що поривалаб маси що року в озпачо- 
ний день смерти Вйговского. 

Гадяцьку умову можня сьвяткуваїи, почавши від 
250-лїтпої річницї що 10 літ, але що року сьвятку- 
вати її не вдасть ся так, як вимагала би потреба 
осьвідомлюваня люду великими народними сьвятама. 

Л^ ихо року пірвати маси до висоти національ- 
ного одушевленя, потреба вишукати такий Факт, в якім 
проявляв би ся триюмФ нашої сили, нашого чину. 
Після мене таким чином день триюмФального 
в' ї з д у Богдана X м є л ь в и ц к о г о по таких 
битвах як : Жовті Води, Корсунь, Пілявцї, Зборів — 
в'їзд до Кпїва в присутпости єрусалимського патри- 
ярха. в'їзд гетьмана, що Фактично тряс тоді східною 
Европою, а україньский народ учинив паном на своїй 
землї. При проголошеню того сьвята належить підно- 
сити так сю ПОДІЮ, аби хиба подвигу Богдана не 
ослабила авреолї того чину в очах люду. 

,Сам триюмФ, сам спомин великих побід:потрясе 
кождим герцем, злучить усї верстви одним храмоїл 
сьвяточности того дня, кине думки усїх в минувиїість, 
зверне уми і стррмлїню в будучність з запитом : Чи 
буде ще коли український народ таким паном па своїй 



— 14 - 

землі ? — Буде ! — прогомонить кожде серце в той 
сьвятий день кождого року. Так і сотворить ся УО' 
«іуте слмосьвідомости національної у всїх одиниць, 
певність себе гордість на свій народ, до якого нале- 
жати нинї вже уважаеть ся честию. 

Члени „Союза", „Сокола** і „Січи" та закордон- 
них товариств повинні взяти на себе переведене того 
сьвята у всіх селах, містах і столиці* кождого року. 

Таким чином я раджу зробити день триюмФаль- 
ного в'їзду Богдана до Київа, як прояв нашої сили — 
щорічним сьвятоіУі,а еьвяткувати роковина 
Гадяцьких постулятів — як прояв нашої націо- 
нальної сьвідомости що десять л ї т, почавши від 
250-лїтних роковин 1908 року. 

Справа торжественного похорону мощів Івана 
Вйговського насуває мені гадку, яка переаедена в чин 
зіоже мати велике значіне для национального вихо- 
заня нашого народу. Тому даруйте, що иря тій на- 
годі поставлю справу ширше з всеукраїньского ста» 
иовпща... 

Правда, як що найдуть ся мощі Івана Вигов- 
ского в Галичині, яка не много має таких оамяток 
лучности з царскою Україною, — в інтересі цісарської 
України є задержати їх у себе, спровадити до Львова 
як народний талізман, що доси пригадував би Гали- 
чанам їх звязь з царскою Україною, поки стремлїнве 
до сполуки всїх земель „Вільної України" не стане 
ся чином. 

Надїем ся, що ціла україньска інтелїґенция при- 
дожить руку до того, щоби підчас великого сьвята 
не було нї одного міста, нї одного села, нї одного 
товариства, що не вислало-б своїх заступників з пра- 
пором від себе, аби за мощами великого гетьмана 
Великого Князївства України ішов увесь україньский 
народ. Не улягає сумнївови, що і закордонна Укра- 
їна вишле з усїх усюдів своїх послів на велике сьвято» 

Не знаю, як скоро дасть ся перевести та сама 
думка в царській Українї, але вже тепер повинна вона 
кидатись сьвітляними огняйи по усїй країні : 

■ Україна мусить виявити свою ідею самостійно- 
сти на' зовнї монументальним чином, що не тільки 
був би протестом проти царського централізму, але 



- 15 - 

ще лучвв би ЦІЛИЙ парол одним сьаптом тісцем, куди 
двпули б думка усїх Українців із найдальших окраїн 
цїснрщиви і царскої України. 

Національний український Пантеон ! 

Так. у Київі мусить станути Національний укра- 
ївьский Пантеон, мусим позбирати і зложити в Київ?, 
кости усїх своїх борцївмучеників, розсипані по цїлім 
просторі від Білого до Чорного моря ! Мусим поста 
вити сьвятиню з вівтароді ідеї, яка має пронизати ся 
€вом ВСІ одиницї нашого народу ! 

Позбираймо кости наших героїв кидані тиранами 
«о чужих країнах і глухих закутинах, збудуймо їм 
оантеон в Київі. осьвітїм їх постати і дїла величавим 
сьвітлом в очах мас, спровадьмо їх серед гомону 
труб і дзвонів до матери наших городів ! А потілї 
висилаймо наші жінки і дїти до тої сьвятинї, нехай 
матері показують дітям кости наших героїв, нехай 
запалюють серця грядучого поколїння огнем великої 
ідеї, за яку вони накладали головами ! Приведім до 
очий люду мощі нашого великого теріїіня, аби про- 
зрів, хто ми, чиїх батьків діти ! ч^ 

1 цілій масі стане серце оити ся ліившше. як 
під окликом не меньше важних економічних кличів, а 
ва ії'чолї стане поколїяе горде на своє „я", на свою 
вародаість, на душу свою високу і заговорять на- 
шою мовою ҐЄНЇІ, що дрімають в глубинї нашого ґе 
нїяльиого народу ! 

Тодї певно не буде говорити мужик, що віа 
тільки православний чоловік, а нїяка інтелїґентна 
мати не буде кормити свої дїти чужою мовою, що не- 
споеібна висловити нашого духа. Хто чує душу під 
словами нашої мови, тон до нинї не вирік ся своєї 
мови; а хто в кров і кість своєї дитини, — будь вік 
навіть „український патриот" (!) — вливає чужу му- 
зику слова/ — сей робить злочин проти розвитку 
своєї нації, а тим самим проти розвитку цілої куль- 
тури... 

В інтересї поступу культури лежить розвій но • 
вого молодого народу, що має таку виразьну фізиоґно- 
мію; присилуваний до сумішки з чужими собі елемен- 
тами сусїдних народів, впроваджує тільки діссонанс 




в культуру, яку зас^і^іки^І^ оба народи: нольский 
і росийский. Завдяки с^оїи' окремій фізиоґяомії, своїй 
душі, зовсїм чужий 'обом народам — україньский ґе- 
нїй мстить ся за насильство на обпх націях, розса 
джуючи їх держави. Повялив Польщу, розточив цен- 
тралістичний устрій РосиїЧреііублїканьским духом, а 
до нинї висить мечем Дамокля над обома народами. 
Що елемент у»^раїньскої душі чужий їм, доказом хочби 
і се, що обі нагдії за пізно, або зовсїм не розуміють 
тої струї, яку вносить невмирущий україньскій дух в їх 
орґанїзм, (Вортняньский. Гоголь, Короленко, Оржехов- 
ский, Словацкий. Вернигора, Залеский і много ннь- 
ших) і сходять завдяки тій струї на дороги, що про- 
тивні їх національному характсрови, або набирають 
ся дикої нахабности на чуже, негідної культурних 
июдий... 

Україна позбавлена спромоги самостійного роз- 
витку не дасть здавити себе, як не дала через тільки 
сотень літ, все має готовий п|)Отест, невдополенє та 
бунт — все буде елементом деструктивним ! Щойно 
(ювна свобода розвою україньокого духа задоволить 
велику Тугу народу, який має відогратії визначну 
ролю в істориї культури. 

Народ що витворив такі високі чутєм і артизмом 
]ііенї та думи, що в часї своєї сили козацької мав най- 
Еисшу нросьвіту з усїх Славян, що в житю родиннім 
витворив тлке культурне право і погляд на подруже, 
якого щойно тепер добиваеть ся західна Европа ; 
народ, що перший в новітній культурі поставив інди- 
еідуалїзм за основу етики (Сковорода), народ що пер- 
ший вивісив стяг революциї демократичної і спроміг 
ся на таь'і великанські рухи, народ, що перший по- 
ставив постулят національно; держави (Виговський), 
народ, що видав десятками такі великі іпдивідуаль- 
ности на всїх полях, які ще не доцїнено ізза вузкої 
точки нашого сьвітогляду — такий народ не дасть 
з'асимілювати себе народам зовсім противного харак- 
теру і має перед собою булучність, бо лїнїя його житя 
іде в гору і прийде час його слова серед людства — 
а від виховання залежить, чи се буде скорше чи піз 
віпше... 



РІЕА8Е 00 N07 ПЕМОУЕ 
САЯ08 ОН ЗиіРЗ РНОМ ТНІ8 РОСКЕТ 



+ 



УНІУЕПЗІТУ ОР ТОРОНТО ЬІВРАНУ